Саєнко Давид Юрійович 08. 04. 1998 - 21. 12. 2024
Давид Юрійович Саєнко —народився 8 квітня 1998 року в м. Олешки, Херсонської області. У 2005 році вступив до першого класу Ярмолинецького НВК, брав участь у олімпіадах, був активним учасником культурного життя школи, отримував похвальні листи.
Він зростав із глибоким почуттям любові до свого коріння, до своєї землі. Завжди цікавився історією, а тому 2015 році вступив у Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича і здобув освіту історика, де пізніше познайомився з майбутньою дружиною. Цікавився археологією, полюбляв різні історичні артефакти, займався нумізматикою. Будучи студентом, добре розумів, наскільки важливими є боротьба за свободу і право бути собою.
У 2020 році Давид став на захист України як артилерист у лавах 14 окремої механізованої бригади ім. Князя Романа Великого, віддавши себе службі. Під час повномасштабного вторгнення він брав участь у найтяжчих боях за нашу країну, серед яких — звільнення Макарова, Коростеня та Ізюма. У 2022 році одружився і разом з дружиною виховували сина Марка. У листопаді того ж року перевівся у 66 ОМБ ім. Мстислава Хороброго на посаду командира батареї, згодом - оператор БПЛА у першій роті ударних БПЛА батальйону безпілотних систем, підрозділ ТОРНАДО. Разом зі своїми побратимами, дуже ефективно та успішно знищував ворога. Після перемоги України, Давид мріяв відкрити музей російсько-української війни, багато подорожувати та наздоганяти все, що не вдалось втілити за часи служби.
Попри можливість звільнитися зі служби, Давид навіть не розглядав цього. Він твердо вірив у свій обов’язок і знав, що його місце — поруч із побратимами, на передовій. Чотири контузії, випробування хімічною зброєю, фосфорними бомбами, холодні окопи та тижні без їжі…Він був не лише військовим, але й прикладом для всіх, хто мав честь його знати. Але, на жаль, 21 грудня 2024 року, під час бойового завдання у с. Новолюбівка Луганської області, внаслідок атаки ворожого FPV дрона, обірвалося життя молодого бійця, Героя України Давида.
Давид любив життя і наповнював його теплом та усмішками. Він був людиною, яка не втрачала віри навіть у найтемніші часи. Для тих, хто його знав, він був справжнім світлом.
Пам’ять про Давида завжди житиме в серцях його родини, його побратимів, усіх, хто мав честь називати його другом. Не тільки родина, громада, але і вся Україна - втратили справжнього героя, професійного військового, а його спадок — його любов, доброта, мужність і відданість — залишиться з нами назавжди. Давид щиро вірив у перемогу України, його слова «їм цю країну не перемогти» були гаслом, з яким він вірно служив своїй державі.
Його хоробрість і професіоналізм були відзначені нагрудними медалями та грамотами за сумлінну військову службу: указом Президента від 22 червня 2022 року нагороджений срібною медаллю «За військову службу Україні», нагрудним хрестом командира 14 ОМБ ім. князя Романа Великого, нагрудним знаком «Ветеран війни», грамотою Чортківської РВА, численними подяками і грамотами.
І поки жива ця земля, поки вільно майорить наш стяг, ім’я Давида звучатиме у строю нескорених.