Герета Олександр Іванович 06. 04. 1978 - 09. 09. 2022

Герета Олександр Іванович – патріот України, солдат, Герой.
Олександр Герета народився 6 квітня 1978 року в селі Солобківці Хмельницької області. Він здобув середню освіту, закінчивши Солобковецьку загальноосвітню школу в 1995 році. За роки навчання він відзначався гарними результатами як у навчанні, так і в спорті, активно беручи участь у шкільних та районних змаганнях і олімпіадах. Це відображало його багатогранні інтереси та прагнення до самовдосконалення.
Ще під час навчання в школі, на початку 90-х, Олександр разом з однокласниками долучився до громадського життя села. Невелика група старшокласників, яку вони назвали «Вільна Україна», мріяла про незалежність держави. Вони проводили агітацію, поширювали листівки та опозиційну літературу серед односельців, учнів і вчителів, особливо активно підтримуючи Акт про незалежність України під час Всеукраїнського референдуму та президентських виборів 1991 року. Олександр мав свій сектор відповідальності, розповсюджуючи листівки та агітуючи за В’ячеслава Чорновола.
Судячи з репресій, які Союзний центр вчиняв щодо прихильників незалежності в Грузії та Прибалтійських республіках, виникло враження, що відродження незалежності України без кровопролиття буде важким. Тому Олександр, як і більшість членів групи, був готовий у разі необхідності взятися за зброю. Він серйозно займався фізичною підготовкою, дотримувався здорового способу життя, цікавився військовою тактикою та східними єдиноборствами.
Окрім цього, Олександр захоплювався історією України, зокрема подіями революції 1917–1920 років, Голодомору, сталінськими репресіями, а також діяльністю ОУН та УПА.
Після школи Олександр свідомо обрав службу в Збройних Силах України. Він проходив строкову службу в Національній гвардії у 1995–1996 роках. Це захоплення військовою справою і бажання захищати свою країну зробило службу важливим етапом у його житті.
Після служби Олександр працював у Польщі з 1999 по 2009 рік, а потім повернувся в Україну, де обіймав посади охоронця та експедитора.
У травні 2014 року, під час другої хвилі мобілізації, Олександр був призваний до лав Збройних Сил України. Він проходив службу у 30-й окремій механізованій бригаді (в/ч В3765) та був направлений у зону проведення антитерористичної операції (АТО) на сході України. Під час виконання бойових завдань він проявив неабияку витривалість та мужність. В одному з боїв правильно обладнаний окоп, який Олександр викопав під час артилерійського обстрілу, врятував життя йому та його товаришам. Тяжкий досвід тих боїв залишився в його серці назавжди.

Після демобілізації в серпні 2015 року Олександр продовжив працювати на підприємстві "Яблуневий дар" і займався домашнім господарством.
З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року Олександр став учасником територіальної оборони своєї громади. Вже 25 лютого він добровільно вирушив до військкомату, щоб знову стати на захист України. Він сам попросив повернути свої військові речі, які раніше передав до шкільного музею Солобковецького навчально-реабілітаційного центру, і сказав: «Не знаю, чи повернуся додому». Олександр отримав повістку на свій день народження – 6 квітня 2022 року.

Після двомісячної військової підготовки в навчальних центрах України його підрозділ було направлено на південну ділянку фронту в район міста Гуляйполе. Олександр активно підтримував зв'язок зі своєю дружиною, телефонуючи, коли це було безпечно. Востаннє вони розмовляли ввечері 9 вересня 2022 року.
Олександр був досвідченим і сміливим воїном. Його бойова розвідувальна група виконала успішний рейд у тил ворога, отримавши важливу інформацію та завдавши відчутної шкоди ворожим силам. Похід видався вкрай результативним.
Після повернення на свої позиції їх накрили інтенсивним артилерійським обстрілом, який командир назвав одним із найсильніших. Вороги били з танків, мінометів і навіть залучили авіацію, очевидно мстячись за успішну операцію українських розвідників. На жаль, один із снарядів влучив прямо в окоп, пролунав потужний вибух, після якого було чути голосні крики бійців. Троє наших воїнів отримали важкі поранення, серед них був і Олександр, який прийняв на себе основний удар від вибуху.
Незважаючи на оперативність надання медичної допомоги пораненим, Олександр втратив багато крові, а тілесні ушкодження виявилися несумісними з життям. По дорозі до госпіталю, о 21:50, нашого Героя не стало.

За мужність і героїзм, проявлені в боях за Україну, Олександра Івановича Герету було посмертно нагороджено орденом «За мужність ІІІ ступеня» указом Президента України від 23 лютого 2024 року. Нагороду передано його дружині.
Олександр Герета – приклад самовідданості, мужності та вірності своїй країні. Світла пам'ять про Героя назавжди залишиться в серцях його рідних, друзів і побратимів. Його життя є яскравим прикладом для багатьох із нас, надихаючи молодь на служіння своїй державі та патріотизм. Олександр залишив незабутній слід у пам’яті знайомих, які пам’ятатимуть його як відважного воїна та справжнього патріота. Його відданість та героїзм стали символом сили і єдності, нагадуючи всім нам про важливість захисту рідної землі та цінностей, за які він боровся.