Відкриття меморіальної дошки на честь загиблого героя Бузінського Романа Олександровича — випускника цього закладу.

У суботу 20 січня в Стріховецькій гімназіії відбулося відкриття меморіальної дошки на честь загиблого героя Бузінського Романа Олександровича — випускника цього закладу.

Ця дата символічна для рідних та знайомих, адже 20 січня - день народження Романа, йому мало бути 29 років…

На заході були присутні рідні, друзі, однокласники загиблого, педагоги та представники громади. Право відкрити меморіальну дошку було надано мамі Оксані Дмитрівні.

Присутні, схиливши голови в хвилині мовчання, віддали шану світлій пам’яті Романа Олександровича та всіх воїнів, загиблих у боротьбі за свободу України. Опісля присутні поклали квіти до меморіальної дошки.

Бузінський Роман Олександрович, закінчивши школу, вступив до коледжу Подільського державного аграрно-технічного університету, де розпочалося його становлення як особистості. Але захоплення історією із шкільних років спонукало Романа продовжити навчання на історичному факультеті КПНУ ім. І. Огієнка, де він був одним із кращих студентів, займався шахами та інтелектуальними іграми.

По закінченню університету займався волонтерською діяльністю, був учасником ГО «БУР», захоплювався бігом та став ультрамарафонцем. Працював вчителем історії та захисту України в Глушковецькій гімназії та Солобковецькому ліцеї, очолював гурток «Джура». В роботі з підростаючим поколінням був прикладом та власним досвідом демонстрував патріотизм та відданість Україні, заохочував до спорту.

З перших днів повномасштабного вторгнення Роман, без найменших сумнівів, мужньо став на захист своєї Батьківщини і вступив добровольцем до лав ЗСУ.

З 18. 04. 2022 року Роман вважався безвісти зниклим в м. Рубіжне, Луганської обл. Надія вмирає останньою: 17 місяців уся родина, друзі і знайомі очікували доброї звістки. Проте Бузінського Романа знайшли загиблим і 26. 09. 2023 відбулося поховання воїна у с. Стріхівці.

Його життєвий девіз «Вперед і вгору» вчив ніколи не здаватися на шляху до своєї мети. Таким він і залишився у наших серцях – незламним і нескореним, до останнього подиху вірним захисником і патріотом України.

Допоки ми живі – житиме пам’ять про наших полеглих захисників. Вони з цих пам’ятних таблиць щодня зустрічатимуть і проводжатимуть поглядом, будуть нагадувати кожному, що вони поклали життя, аби ми жили в мирній квітучій Україні та виховували істинних патріотів своєї держави.