Хащі Поділля. УПА на Віньковеччині та бойові дії на території сьогоднішньої Солобковецької ОТГ.

В роки Другої світової війни коли на землях України відбувалися одні з найзапекліших баталій в історії людства. Поміж двох могутніх та страшних сил, нацистської Німеччини та комуністичного СРСР, мала сміливість з'явитися та кинути їм виклик УПА (Українська Повстанська Армія). УПА з'явилася у 1942 році на Поліссі, як збройна сила для захисту українців від німецького терору. Згодом через низку політичних баталій, суперечок та навіть збройних конфліктів УПА практично повністю перейшла під контроль однієї політичної сили ОУН (Організація українських націоналістів) бандерівського крила, через що й до сьогодні в народі за ними закріпився термін бандерівці. Сили та масштаби цієї армії перейшли у більшій мірі до Галичини, Волині та Карпат.

УПА у сорокових роках ідейно та на ділі продовжила боротьбу яку вели та програли повстанські загони отаманів у 20-х роках, тобто побудову великої та незалежної України. Але на цей раз були враховані помилки минулих років, коли більшість загонів вели власну боротьбу та не підпорядковувалися одному центру. Була створена єдина повстанська армія основні дії якої координувалися головним штабом УПА. Хмельниччина підпадала під командування Генеральної Округи 22 УПА – Південь, а Віньковецьким краєм робили свої рейди переважно хлопці з групи «22Б».

 

УПА в більшій своїй мірі складалася з жителів західних областей України, яка була під окупацією СРСР всього два не повних роки. Тому на цих землях ще зберігся та виховувався патріотичний сегмент населення, коли на наших землях вся активна верства населення що чинила опір комунізму була знищена у 20-х роках, під час голодомору та репресій кінця 30-х років. Живими залишалися ті хто підтримав радянську владу, боявся її, або найгірше був пасивний до будь-яких політичних подій живучи тактикою «моя хата з краю». Тому з середини 40-х років основний тягар нового етапу боротьби за вільну Україну припав переважно на плечі західняків, які десятками тисяч поповняли ряди УПА.
Вивчаючи діяльність УПА у Віньковецькому краї я не знайшов ні одного прізвища з наших земляків хто б брав безпосередню участь у лавах повстанців, натомість була підтримка, надання розвідданих тощо. Вся діяльність УПА в період з 1944 по 1946 рік у нашому районі зводилася до рейдових відділів з території Тернопільської області, завданням яких була антирадянська агітація та підрив становлення радянської влади яка поверталася на ці землі після вигнання німецьких військ. А от вже після 1946 року населення нашого краю брало значно активнішу участь в антирадянській боротьбі у складах боївок ОУН, але про це згодом в окремій публікації «ОУН на Віньковеччині у 1946-1951 роках».
Гаразд, це все загальна та вступна інформація, тепер я хочу конкретно перейти до хронологічних подій переважно 1944 року, бо саме тоді припадає найактивніша фаза діяльності відділів УПА у Віньковецькому краї. Та розказати конкретно про задокументовані події за участі загонів УПА у цій місцевості.
Вперше віньковецькі чекісти відчули що їхнє життя не буде таким солодким коли 11 травня 1944 року в лісовому масиві між селами Малий Олександрів, Морозів, Джуржівка та Гута було помічено відділ УПА у приблизній численності до 150 чоловік. Вже 14 травня у цій же місцевості ближче до села Корначівка у лісі було знайдено двох повішаних, на яких висіла табличка з написом «Смерть сексотам та донощикам НКВД». Ними виявилися двоє місцевих жителів Побожна та Галинський, які були завербовані командиром Віньковецького винищувального батальйону Гурським та слідкували за переміщенням повстанського загону. Окрім цих двох громадян органами НКВД був завербований і лісник (на жаль його прізвище не відомо), але він перейшов на сторону УПА видавши двох інших шпигунів, та зорієнтував відділ у місцевості для відступу коли його було оточено військами НКВС та «стрибками» (народна назва винищувальних батальйонів що формувалися для боротьби з загонами УПА з-поміж місцевих жителів). Виходячи з оточення в сторону сіл Маліївці та Проскурівка загін дав невеликий бій у якому втратив одного бійця загиблим та семеро потрапили до полону, серед більшовиків було шестеро поранених.

 Поки радянська влада осмислювала те що у них в тилу діє доволі потужне військове угрупування інший відділ УПА у складі 30 чоловік здійснив іншу зухвалу акцію. 15 травня в селі Петрашівка, під час колгоспних зборів що відбувалися в приміщенні школи її було оточено відділом бандерівців у складі 30 чоловік, п’ятеро з них ввірвалися до приміщення обеззброїли варту та заарештували працівника районного НКВС товариша Яковлєва та сержанта який займався заготівлею м’яса серед населення, його помічник за свідченнями очевидців добровільно здався бандерівцям.

 Для колгоспників упівці провели антирадянську агітацію, та зникли у невідомому напрямку забравши з собою районного посадовця та сержанта. 

Після цих подій у районі активно почали формуватися посилені загони «стрибків» та збільшена залога військ НКВС. Але з подальших звітів радянських органів українські партизани не проявляли своєї активності на території Віньковецького району аж до 1 липня 1944 року. Цього дня заготівельний загін червоноармійців та більшовицьких посадовців займався збором податків з населення у селі Слобідка - Охрімовецька, завадив їхній «важкій праці» загін УПА, який обстріляв збирачів податку та захопив у полон голову Слобідко - Охрімовецької сільради Яровського.

 Цього ж дня цей відділ з'єднався у селі Яснозір’я з групою бандерівців у кількості більш як 100 чоловік та зник у західному напрямку.

Варто зауважити що в цей час на території нашого району діяло кілька кримінальних банд які займалися відвертим грабунком як радянських установ так і цивільного населення, радянська влада часом приписувала ці злочини бандерівцям, але у їхніх же звітах це спростовується. Наприклад, звіти про арешт банди Миколи Чорного у складі 6 чоловік з села Петрашівка, та банди у складі 5 чоловік зі Станіславівки під орудою колишнього поліцая Баценюка.

 

В середині жовтня 1944 року з території Дунаєвецького району до Зіньківського лісу прибула та зупинилася сотня під командуванням сотенного з псевдами «Лис» та « Ластівка» (ім’я та прізвище не відомі). Попередній тиждень ця група у складі 60 бійців, більша частина з яких кінні, пройшлася територією Дунаєвеччини де у селах Гриців та Тернава спалила місцеві колгоспні контори, розігнала більшовицьких чиновників та розповсюдила націоналістичну літературу. Біля села Міцівці нею було знищено радянську вантажівку що перевозила паливо. Знаючи про рейд цієї групи віньковецькі органи НКВС приготували всі свої сили для її оточення та знищення. О другій годині ночі біля села Черкасівка органи радянської влади зустріли вогнем сотню «Лиса Ластівки», але тій вдалося сховатися у лісі втративши лише одного бійця, у совєтів був вбитий голова Зіньківської сільської ради, який був у загоні «стрибків». Всю ніч органи НКВС продовжували зачищати Зіньківський ліс у пошуках бандерівців, о пів на дев’яту ранку їм  вдалося наздогнати загін, але отримавши потужну відсіч з кулеметів та протитанкових рушниць змушені були відступити. Сотня УПА взяла напрямок в сторону села Грим'ячка, а опісля перейшла у село Круті Броди, в обох селах ними були знищені місцеві контори та спалені усі радянські документи. Крім того з колгоспу у Крутих Бродах бандерівці забрали 11 коней.

 Совєти весь час по сліду продовжували переслідування сотні, але буквально на кілька годин відставали від неї. Наступного дня, 21 жовтня, відділ УПА вирішив прийняти бій у лісі що 4 км північніше села Грим’ячка, в цьому бою бандерівці почали застосовувати міномети, що стало повною несподіванкою для військ НКВС які були змушені відступити аби не допустити великих втрат у своїх рядах.

 Наступного дня совєти знайшли у лісі залишених 14 коней та братську могилу УПА, яку вони розкопали аби провести ексгумацію тіла.

 Наступні дні сотня під командуванням «Лиса Ластівки» почала відступати в сторону Тернопільської області, але більшовики передбачили ці події тому у Ярмолинецькому та Городоцькому районах на шляху їх відступу були розставлені засади в яких загін втратив кілька бійців, але все ж таки сховався на території Тернопільщини.

 Сьомого листопада ця ж сотня укомплектована новими бійцями робила спробу повторного рейду на схід, але в цей раз червоні приготувалися значно краще і в районі села Липівка Городоцького району вони застосували авіацію.

 Втративши кілька десятків вбитими та не в змозі чинити опір авіації сотня повернулася за Збруч.
Другого листопада між селами Черкасівка, Пилипи Олександрівські, Корначівка, Морозів та Великий Олександрів розмістилася сотня під командуванням «Грози» чисельністю 70 чоловік. Четвертого листопада опівночі між нею та органами НКВС відбулася нетривала перестрілка, в результаті якої сотня відійшла в невідомому напрямку, а більшовики втратили одного вбитим.

 

В ніч з 28 на 29 грудня 1944 року за донесенням когось з місцевих жителів в між селами Гамарня та Джуржівка було виявлено відділ УПА у складі 70 чоловік. Солобковецький та Віньковецький райвідділи НКВС були терміново підняті по тривозі, залучено стрибків з довколишніх сіл, але відділ УПА ухилився від бою втративши 2 загиблими та відступив в сторону Дунаєвецького району. О 15 годині дня вже з залученням і Дунаєвецького відділу НКВС бандерівці були оточені в селі Барбарівка (нині Варварівка) Дунаєвецького району. До пізньої ночі тривав бій, від куль загорілося кілька хат в яких згоріло 8 українських повстанців, ще 19 було вбито, згодом при виході з оточення було вбито ще 6 воїнів УПА, іншим малими групами та під прикриттям ночі вдалося вийти з оточення. Керівником відділу УПА виявився сотенний Степан Савчук «Наливайко», який сам загинув у цьому бою. Органи НКВС втратили 6 чоловік вбитими, двоє зниклих безвісти та 8 поранених. Пізніше радянські чиновники аби прикрасити свої подвиги та отримати більше нагород та подяк, у звітах вказували замість 70 бійців УПА аж 200.

 

Я цілком розумію що далеко не вся діяльність УПА на теренах Віньковеччини, але це поки  всі данні що мені вдалося знайти у звітах НКВС та МДБ котрі зберігаються у київському архіві, на жаль більш цікаві та серйозніші документи ще в той час доправлялися до Москви. Але вірю що ця крапля інформації про бої УПА на Віньковеччині та сусідніх районах буде комусь корисною та пізнавальною, адже до цього на просторах інтернету було неможливо знайти конкретних дій УПА у Віньковецькому районі. Згодом планую написати щось про ОУН на цих землях, там інформації й даних значно більше і як на мене діяльність Віньковецького надрайонного проводу ОУН в кінці 40-х на початку 50-х значно потужніша та цікавіша, моментами заслуговує та схожа чимось на сценарій книги.
Любіть Україну та пам’ятайте що комусь вона вартувала молодого та такого дорого життя.