Солобковецька громада

Хмельницька область, Хмельницький район

НАРИСИ ІСТОРІ СОЛОБКОВЕЦЬ. НАШ КРАЙ ПІД ВЛАДОЮ ПОЛЬЩІ ( 1434 – 1793 рр.) ТА ВИНИКНЕННЯ СОЛОБКОВЕЦЬ.

Дата: 26.02.2019 16:57
Кількість переглядів: 612

?????????»?????° ?????? ???»?µ?????°???????° ???????????????°.Внаслідок польсько-литовських війн 1431—1434 років Поділля розтягли на дві частини. На північно-західних землях, що відійшли до Польщі, утворилося в 1434році Подільське воєводство з центром в Кам'янці-Подільському, яке складалося з Летичівського, Червоногородського і Кам'янецького повітів, до якого входила і наша місцевість. Південно-східна частина Поділля, так звана Брацлавщина, залишилася за Литвою [1].?????????»?????° ?????? ???»?µ?????°???????° ???????????????°.

?????????»?????° ?????? ???»?µ?????°???????° ???????????????°.

На чолі Подільського воєводства стояв воєвода, який очолював оборону краю, адміністративна влада належала подільському старості. Повітами управляли повітові старости. Королівською владою головами міст призначалися каштеляни. Містечка управлялися обраними війтами, а на селах громади обирали сільських старост. Такий адміністративний поділ на повіти з обраними, громадою містечок та сіл, війтами та старостами залишився ще з часів литовської доби і продовжував діяти до кінця польського панування.

Подільська шляхта, яка складалася з представників князівських литовсько-руських родин, отримує однакові права з шляхтою польською. Спочатку воєводами, повітовими старостами, міськими кляшторами призначалися українці з місцевої знаті, а в подальшому поляки або ж покатоличені українські магнати (великі землевласники) та шляхтичі (дрібне і середнє панство). Все частішою стає практика роздачі королем, за вірну службу, земель, разом з селами та містечками, польській шляхті. Не поодинокі були випадки коли попередні власники, українці за походженням, виганялися з їх володінь.

?????????»?????° ?????? ???»?µ?????°???????° ???????????????°.

Польські пани, для того щоб утвердитися на нових землях, спочатку не обтяжували місцеві громади податками та повинностями, надаючи їм на декілька десятиріч привілеї. Тому місцеве населення, як і за часів литовсько-руської держави, жили вільно. Край почав швидко заселятися, виростали нові міста і села, хутори. Але скоро на Поділля, як і на усі українські землі, випало страшне лихо, яке на не одне столітття зробило життя тут нестерпним і небезпечним. Це були набіги татарських орд [2, с. 7].?????????»?????° ?????? ???»?µ?????°???????° ???????????????°.

Після синьоводської поразки 1363року татари чинили постійні набіги на Поділля. Але ці набіги були не системними, до того ж литовсько-руською адміністрацією Подільського князівства вдалося створити хорошу систему оборонних укріплень в краї. Окрім того володарі кримських татар часто вступали в військовий союз з Литвою у боротьбі проти Золото Орди, що стало запорукою безпеки в краї.?????????»?????° ?????? ???»?µ?????°???????° ???????????????°.

Ситуація різко змінилася після розпаду, в другій чверті XV століття, Золото Орди на окремі держави. В Криму та в Північному Причорномор’ї виникає держава - Кримське ханство. За нових умов кримські татари більше не потребували союзу з Великим Князівством Литовським. А після того як татари заключають союз з Московською державою проти Литви набіги ординців стають систематичними. 

Перше велике вторгнення в XV столітті кримські татари здійснили в 1438 році. Подільський воєвода Михайло Бучацький пробував зупинити їх, але потерпів поразку й сам загинув. Наступні напади припали на 1442, 1448, 1450, 1452 роки. В 1453 році наступ татар на Поділля був відбитий. Але 1457 року вони взяли реванш, розбивши військо Бартоша Бучацького і спустошивши край. „В самую жатву придоша татарове на Подолию, иде же около Каменца, Дунайца, Збаража, Голых гор, вширь и вздовж мало не сто миль огнем и мечом поплениша, и христиан сто тысяч в плен отведоша?, - писав літописець про напад 1474 року. Тоді з 100 тисяч бранців, до невільничого ринку в місті Кафа в Криму, дійшло тільки 30 тисяч невільників. [3, с.10-11].

В 1475 році Кримське ханство стає васалом Османської імперії. З того часу на українські землі нападають не тільки татарські а й турецькі загарбники. В1480 році татари разом з турками сплюндрували Поділля і Волинь. В 1484 році татари через Хотин знову нападають на Поділля. Між 1493 — 1530 роками татари 12 разів наїжджали на Поділля, з них напади 1498 і 1516 років були найжахливішими. Тоді були повністю спалені:1494 — Збараж, 1512 — Вишнівець, 1524 року — Зіньків. В1576 році татари з турками сплюндрували Поділля, Волинь, Червону Русь, тоді старих людей усіх вбивали, а молодь та жінок брали в ясир. Було взято в полон 85 000 осіб, а також, 150 тис. худоби, 20 тис. овець.100 тисяч шат золота і срібла. 

Лише у другій половині XV ст. на Поділля було вчинено не менше 33 нападів, а у XVI ст. — 35. Все це розоряло край. Наприкінці XV ст. в Подільському воєводстві налічувалося всього 216 поселень [4]. Селянська хата тут не стояла більше 10 років. 

Набіги татар проходили по так званих Чорному і Кучманському шляхах, що пролягали через подільські землі. 
Знаменитий Кучманський шлях, що пролягав вододілом між річками басейнів Південного Бугу та Дністра, очевидно, став функціонувати ще на початку І тисячоліття н.е, як один з транспортних шляхів у часи «переселення народів». В епоху середньовіччя він перетворився у торговий шлях між народами Сходу та Європи [5]. Однак після створення Кримського ханства у ХV ст., і входження його у васальну залежність від Османської імперії, кочівники стали використовувати цей шлях для здійснення грабіжницьких походів на українські землі. Відтак майже кожного року наш край, протягом ХV – XVII століть, зазнавав великих та малих набігів кримчаків.[6]. 

?????????»?????° ?????? ???»?µ?????°???????° ???????????????°.

Ні Велике Князівство Литовське, ні Річ Посполита, до складу яких протягом більш як 400 років входила Поділля, не могли надійно захистити південні кордони від татарських, а нерідко й татарсько-турецьких нападників. Тому населення захищалося, як могло, створивши народну систему оповіщення та схованок, а також, гуртуючись у ватаги, пробували боронити край від непроханих гостей. Така самооборона вилилася в зародження українського козацтва.
Саме в лихі часи татарських набігів на подільський край виникає наше село Солобківці.

ПЕРША ДОКУМЕНТАЛЬНА ЗГАДКА ПРО СОЛОБКІВЦІ.

Солобківці ( пол. Solopkowcze ) засновані, певно, в першій половині або в середині XV століття. Перша документальна згадка про них датується 1493 роком. В подимному реєстрі Подільського воєводства (Regestrum ffumalium anni Domini 1493. Sequitur-solvitur.) зазначалося, що на той час в селі було 4 дими (будинки) (Solopkowcze de quatuor per eundem solvit) [7]. Подимний реєстр в Подільському воєводстві був проведений з метою встановлення наслідків татарського погрому подільської землі та перевірки стану оборонних споруд краю. Можливо така мала кількість в Солобківцях жител (4 дими ) стала наслідком татарського розорення поселення, де більшість жителів було знищено або потрапило до татарського рабства.

ЛЕГЕНДА ПРО СОЛОБКІВЦІ

Різні легенди розповідають старожили про походження назви села Солобківці. Одну з них розповів в 1947 році стодев’ятилітній солобківчанин Михалевський.
Діялось це в сиву давнину, більше 500 років тому. Неспокій шугав над квітучим Поділлям. Ще жива була в пам’яті народу страшна монгольська навала, кривава різня спустошувала подільські села, а вже нове лихо страшною примарою нависло над краєм - з заходу наїжджали польські пани.
Була середина літа. Нестерпно пекло сонце, жадібно висмоктуючи вологу із землі. Поникло, поскручувалося листя на деревах, пересохли мочарі і болота. Дзумили свою однотону пісню комарі. Гарячий вітер крутив над полем хмару куряви і вона сірою пеленою покривала дрімучий ліс у розлогому вибалку. А над шляхом що зміївся то попід лісом, то петляв у самому лісі, кружляли два орлани. Їх тривожний клекіт почув старий дід Оверко, одинока хатина якого приліпилася в гущавині могутніх дубів, недалеко від дороги. Старечими підсліпуватими очима довго мружився на дивовижний танець зальотних степових птахів. Тривожно закалатало серце: підступний ворог близько. А його кароока втіха і радість, його єдина онука Катруся десь довго забарилася в лісі, випасаючи худобу. Засурмив у пастуший ріг дід Оверко і незабаром з лісу виринула славна дівоча постать. Старечі очі журно глянули на вродливу дівчину, сироту, єдину доньку свого сина, що не повернувся з козацького походу.
- Збирайся негайно, Катре, та поженемо худобу подалі з цих місць. Треба тікати, ось-ось появляться чужі нападники. І поки дід збирав немудрі пожитки у дві торбинки, нерозумне дівча побігло в ліс прощатися з рідними місцями де зросла вона без батька-матері, де свої немудрі дівочі таємниці звіряла дикій яблуні біля струмочка, та ще до сліз шкода було кидати оту журливу калину, що восени пломеніла китягами терпких ягід. Тільки боялася Катря тієї каплички, що збудував її набожний дідусь на ясній галявині, як пам’ятку про своїх синів, що не повернулися з походів. 

І враз у лісі наткнулася на двох людей. Один із них молодший був порубаний, посічений. 
Непритомний він лежав під деревом, часом голосно марив. Його товариш, ледве тримаючись на ногах.
- Не тікай , дівчино, не бійся нас. Ми не розбійники, не ляхи, ми козаки і ненароком натрапили на польський загін. Нас розбили, хоч і ми погубили чимало ворогів у Козацькій долині. Врятуй мого побратима, - попрохав старший. За нами женуться, загинемо обоє, бо коні наші впали. 

Переляк поволі відійшов від дівчини. Звичайно, вона має добру схованку у лісі. Адже ліс її другий дім, її добрий друг. Так вона врятує цього козака. І Катря заховала у гарно замаскованій серед кущів ямі під корнем могутнього дуба, замордованого козака, принесла із струмка чистої води, вмила і напоїла його.

-Я піду, дівчино, - сказав старший. Ти добра душа, доглянь його. Повернуся я за ним незабаром. Не сказала Катря, що й вона збирається сьогодні тікати звідси, не могла цього сказати. 
А тим часом налетіла зграя ворогів - ляхів, шугнула з дороги в дубовий гай, увірвалися у хату і побили діда Оверка що нетерпляче очікував Катрю. 

- Де подів ти втікачів ? – закричали вони. Зрозумів дід, що не минути лиха Катрусі, коли попадеться в руки цим нелюдам, і він, не зморгнувши, збрехав:

- Якісь пани наїхали в день перекинули все в моїй хатині і забрали з собою мою онуку. 

Це видалося правдоподібним панам-ляхам і вони зарубавши діда Оверка та підпаливши його хатину, помчали далі.
Коли Катря під вечір прибігла додому хата вже догоряла, а між дубами лежав зарубаний дідусь Оверко. Гірко заридала сирота. Так на пожарищі просиділа всю ніч біля дідуся, а вранці викопала яму між кучерявих дубів і похоронила свого дідуся. 

Кажуть люди, довго-довго, у ясні ночі бачили перехожі між дубами старечу згорблену постать, чули гіркий здавлений плач і обминали цю дорогу. 

А Катря виходила козака, від смерті врятувала, поїла настоями із цілющих трав. 

Не повернувся його товариш, певне зарубали його теж ляхи. 

А восени коли калина густо заквітчалася багряно-кривавими китягами, справили своє небагате весілля Солопій і Катря, тай поселилися жити у землянці біля тієї каплички, що збудував її дідусь Оверко. Жили дружньо Солопій і Катря. Виросло у них три сина. Був Солопій хазяйнуватий, розсудливий. Хату зрубову побудував під лісом недалеко від каплички.

Згодом Солопій з синами викорчував ділянку лісу, засіяв житом і зібрав на диво гарний врожай. Родючою і щедрою була земля, ситі корови випасалися у лісі, вівці вигулювалися на незайманій луці. 

Часто їздив Солопій у інші села кликав людей на нове поселення, де все таке кругом багате, добре, ласкаве. Щирим і привітним був Солопій, ласкавою була Катря. Тож і говорили поселенці "Солодко жити у Солопійців" Так і залишилася ця назва й досі у зміненому вигляді – Солобківці. 

Вільне було це поселення, вміли молоді сини Солопія-Солопійці, постояти за, себе за свободу. А коли помер Солопій, то сини задумали побудувати в селі церкву, як пам’ятку про батька, матір та діда Оверка. Так біля каплички зробили дерев’яну церкву красуню і повалив народ у це село, яке росло і міцніло. 
Та ще твердять народні перекази що допомагав Солопієвим синам будувати церкву Бодюк, старий козак, щоб не вернулася монгольська навала.

Відступив поволі ліс перед сокирою людей, а проте назви збереглися й досі: Берези, Чагарники, Дубина.

ЛЕГЕНДА ПРО СОЛОБКІВЦІ - ПРАВДА ЧИ ВИМИСЕЛ ?

Аналізуючи зміст легенди бачимо що дід Оверко разом з онукою довгий час переховується в лісі від татарів. Ведуть там своє господарство, утримують худобу. Саме ліси та чагарники, мочарі, яри та балки були для українців тим безпечним місцем, де можна було вберегтися від татарської неволі. Їх хатина знаходиться в дубовім гаю біля дороги. Ще півстоліття тому столітні дуби росли біля Халаїмового ставу, шо біля вул. Шевченка.

Онука дідуся - Катря з малку зростає сиротою. Батько гине під час козацького походу, а мати певно загинула або ж потрапила до татарського полону. Ці відомості наводять на думку, що родина діда Оверка раніше проживала в якомусь селищі, яке певно було знищене татарами, а вцілілі його мешканці були змушені шукати порятунку в безпечних місцях. Ймовірно цим знищеним селищем було давнє поселення Красне, Краснопілля, яке перестало існувати після татарського розорення.

Окрім татарських набігів на наш край приходить «вже нове лихо, яке страшною примарою нависло над краєм - із заходу наїжджають польські пани». Отже події розгортаються в І половині XV століття, коли Західне Поділля захоплює Польща.

Небезпеку, яку відчуває дід Оверко змушує його знову залишити нажите місце. Катря іде в ліс попрощатися із дорогими серцю з дитинства краєвидами і там натрапляє на двох поранених козаків. З розповіді старшого серед них вона дізнається що чоловіки не розбійники а козаки, які ненароком натрапили на польський загін. «Нас розбили, хоч і ми погубили чимало ляхів у Козацькій долині». 

Вороги шукаючи втікачів натрапляють на хату діда Оверка та вбивають його.

Катря ратує та доглядає за козаком Солопієм, а незабаром вони одружуються. Молоде подружжя оселяється біля каплички, яку дід Оверко побудував на пам’ять про своїх загиблих синів – козаків. Будують хату, викорчовують ліс, сіють жито, утримують худобу. 

Козак Солопій їздить по сусідніх селах та запрошує людей оселитися на новому місці, де живеться вільно та добра місцевість для землеробства.

«Щирим і привітним був Солопій, ласкавою була Катря. Тож і говорили поселенці «Солодко жити у Солопійців». Так і залишилася ця назва й досі у зміненому вигляді – Солобківці.» - мовиться в народному переказі.
Після смерті батька й матері сини Солопія – Солопійці будують, біля каплички діда Оверка, дерев’яну церкву красуню «і повалив народ у це село, яке росло і міцніло. Та ще твердять народні перекази що допомагав Солопієвим синам будувати церкву Бодюк, старий козак, щоб не вернулася монгольська навала». 

В 1735 році в Солобківцях було збудовано дерев’яну церкву Покрови [8]. Знаходилася вона по вулиці Шевченка («Нова суша») на толоці навпроти садиби Карвацьких. За народним переказом храм було зведено на місці легендарної церкви будованої синами Солопія. Біля церкви знаходився старий цвинтар, де за переказами були поховані засновники, та перші жителі Солобковець. Ще до середини 50-х років ХХ століття на ньому знаходилися хрести. За різними свідченнями, церква була розібрана в кінці 20-х на початку 30-х років ХХ століття під час проведення колективізації. Дерев’яні колоди храму були використані для побудови конюшень колгоспу ім. Шевченка.

В «Легенді про Солобковці» є декілька дискусійних моментів. Одне з них: ким був Солопій - козаком чи просто втікачем, який ратувався від татарської неволі чи панського свавілля. 

Перша писемна задка про українських козаків датується 1492 роком. Тодішній кримський хан нарікає, що «Кияни і черкасці ( так татари та московіти називали українських козаків) розбили татарський корабель під Тягинею». Наступного року турецький султан скаржиться польському королю, що козаки під проводом князя Богдана Глинського, старости Черкаського, погромили турецьку фортецю Очаків.[9, c. 99-100]. Тут називає султан цих людей виразно «кайсаками», що в перекладі з тюркської мови означає – «вільна озброєна людина», «хоробрий та безстрашний воїн».

Отже на кінець XV століття козаки - це добре організована військова сила на яку змушені реагувати найвищі турецькі та татарські владні кола. Тому не буде перебільшенням в тому, що загони самооборони населення проти татарських набігів, яких ординці називали кайсаками, могли виникнути в І половині XV століття. Отже Солопій міг бути козаком. Окрім того в легенді згадується про батька Катрусі, який загинув під час козацького походу, також старий козак Бодюк, що свідчить про те що на той час козаки були добре відомі в краї.

?????????»?????° ?????? ???»?µ?????°???????° ???????????????°.

Наступний дискусійний момент в «Легенді» - це те, що козаки в XV столітті ведуть збройну боротьбу з поляками. « - Ми не розбійники, не ляхи, ми козаки і ненароком натрапили на польський загін. Нас розбили, хоч і ми погубили чимало ворогів у Козацькій долині.» - мовиться в переказі. Але з історичних джерел відомо що протистояння козаків з поляками починається тільки з ІІ половини XVІ століття. До того часу вони виступають спільно проти татарських нападів, польські урядовці часто організовують та очолюють козацькі походи проти ординців, королівська влада прикладає чимало зусиль щоб організувати з козаків військову дієву силу, для оборони південного пограниччя Речі Посполитої. Також, як уже зазначалося раніше, магнати та шляхта в перші десятиліття після загарбання Поділля не обкладали місцеве населення повинностями та поборами, навпаки були зацікавлені в якнайшвидшому залюднені краю спустошеного татарами. 

Отже скоріш за все козак Солопій зі своїм побратимом потрапили в засідку не до поляків а до татар. На це вказує й те, що незрозуміло чому поляки вбивають діда Оверка? Така поведінка була більш притаманна татарам, які не залишали в живих свідків своєї присутності чи злочинів. 

На користь того, що в «Легенді» має місце накладання одного історичного відрізку часу на інший свідчить те, що в переказі згадується Козацька долина. 

Побратим Солопія розповідає Катрі: «Нас розбили, хоч і ми погубили чимало ворогів у Козацькій долині.»
Урочище Козацька долина, яка розташоване біля сіл Воробіївка, Січенці, Ставище (колишня назва Татариськи), що на Дунаєвеччині, дістало свою назву та згадується після кровопролитних боїв козаків з поляками в часи Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького та в роки турецької окупації краю в кінці XVІІ століття[10]. Певно згадка про це урочище пізніше було добавлено в легенду. 

Заслуговує на увагу ще одна версія чому козака Солопія переслідують поляки. 

Входженню Західного Поділля до складу Польщі передувала затяжна «сорокалітня війна» (1394—1434 роки) між Литвою та Польщею за подільський край. Найкровопролитнішими епізодами якої були 1430 рік, коли на Поділля здійснило похід польське військо та антипольське Бакотське повстання 1431—1434 років. Після його придушення територія Західного Поділля з містами Кам'янець-Подільський, Смотрич, Бакота, Скала відійшла до Польщі[11]. Остаточному польському пануванню в краї сприяла поразка військ Великого Князя Литовського Свидригайла в 1432 році, якого підтримувала місцева українська шляхта, а також значна частина ополячених урядовців краю. Військові загони подільських шляхтичів та урядників створювалися на добровільних засадах з місцевих жителів для оборони краю від татарських набігів, куди входило чимало козаків – озброєних людей, які промишляли військовою справою. Тому поляки і переслідують всіх тих хто був в складі цих військових загонів, і перш за все козаків.

?????????»?????° ?????? ???»?µ?????°???????° ???????????????°.

ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ СОЛОБКІВЦІ.

В легенді «Про село Солобківці» зазначається, що засновником поселення був козак Солопій, якого врятувала від загибелі місцева дівчина Катерина. Одружившись вони заснували невелике поселення (хутір, слободу), яке пізніше дістало назву Солобківці. Сини козака - Солопійці, на пам’ять про батьків, будують церкву, після чого поселення починає швидко розростатися. 

Такої ж думки про походження назви села дотримується філолог та краєзнавець Наталія Торчинська у своїй науковій праці «Словник власних географічних назв Хмельницької області»: «Ойконім Солобківці (варіанти:Solopkowcze(1493), Солопков(XV ст.), Солопковцы(1530), Solobkowce(1765), Слопковцы(1793), Солодковцы(1800), Solodkowce(1820), Соловковцы(середина ХІХ ст.), Солотковцы, Солоцковцы(ХІХ ст.), Солобківці(1926) ), найімовірніше, мотивується особовою назвою Солопій, Солобко, який був засновником поселення, на що вказує колишній варіант назви – Солопів, Солопков. Суфікс -івц-і є патронімічним, тому солопківці – це „нащадки Солопка”.

Існують також народні перекази, що назва Солодківці квалітативна: оскільки містечко було вільне, то кріпаки з навколишніх сіл вважали життя міщан солодким» [12, с. 430].

За іншими переказами свою назву Солобківці, а раніше звалося Солодківці, Солотківці село отримало, тому що центр села «місто» було обнесено глибоким ровом і насипним валом на верху якого стояв частокіл. Жителі навколишніх сіл заздрили нашим односельчанам тому що ті під час татарських набігів могли сховатися за валами «міста» та фортечними мурами. «Вам живеться солодко, добре, безпечно, а нам гірко»- говорили жителі навколишніх сіл. Так і прикріпилося назва за селищем- Солодківці.

Переміна букв «т,д» на букву «б» в назві Солотківці, Солодківці (пол. Solotkowce, Solodkowce) на Солобківці (рос. Солобковцы ) відбулося після приєднання в 1793 році краю до Російської імперії. Тут певно в офіційних документах закралася канцелярська помилка, де латинська буква «d» була замінена на слов’янську «б», які в рукописному варіанті схожі між собою. З ІІ половини ХІХ століття, в діловій документації, паралельно використовувалася назва містечка і Солотковцы і Солобковцы.

Як варіант назва села Солодківці походить від того, що село знаходилося біля торговельного шляху, яким чумаки возили сіль, а також мешканці села займалися цукроварінням, виготовляли солод.

ДЖЕРЕЛА.

1. http://podillja.blogspot.com/2011/12/blog-post_1654.html
2. Д. Дорошенко. Про минулі часи на Поділлю. /Коротка історія краю./ - Хотин.: Вид «Буковина», 1992. – 39 с.
3. Прокопчук В.С. Дунаєвеччина: край і люди / Віктор Прокопчук. – Дунаївці; Кам’янець-Подільський: Абетка-Світ, 2013. –246 с.
4. https://uk.wikipedia.org/wiki/Поділля
5. https://uk.wikipedia.org/wiki/Кучманський шлях
6. http://likbez.org.ua/…/litovskoe-gosudarstvo-ne-protivodeys…
7. http://litopys-skaly.blogspot.com/2018/12/1493.html
8. // S?ownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów s?owia?skich. — Warszawa : Filip Sulimierski i W?adys?aw Walewski, 1890. — T. XI : Sochaczew — Szlubowska Wola.
https://uk.wikipedia.org/wiki/ Культові_споруди_села_Солобковець
9. Історія України. Для дітей шкільного віку. – К,: Т-во «Знання» України, 1992.- 224 с.
10. https://ukrlitera.ru/…/419-mifi-i-legen…/3487-kozacka-dolina
11. . https://uk.wikipedia.org/wiki/Поділля
12. Торчинська Н. М. Словник власних географічних назв Хмельницької області / Н. М. Торчинська, М. М. Торчинський. – Хмельницький : Авіст, 2008. – 549 с.

 

Автор статті: Олександр Тимущук

https://www.facebook.com/groups/108895576448327/permalink/286544922016724/


Коментарі:

Ваш коментар може бути першим :)

Додати коментар


« повернутися

Коментування статті/новини

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування