Всеукраїнська естафета памяті «Слава визволителям України» у Хмельницькій області.
28 березня 2019 року проведення мітингу - реквієму присвяченого 75 – ій річниці визволення України біля Братської могили воїнів – визволителів у с.Солобківцях.
Як відбувалося визволення у с.Солобківцях знайомить усіх житель села, дослідник, краєзнавець, вчитель історії навчально – реабілітаційного центру Хмельницької ОДА Олександр Тимощук.
Історичний екскурс у минуле...
28 березня - для села Солобківці дата видатна,бо саме 28 березня 75 років тому наше село було звільнено від оккупантів. Усі села тоді ще Солобковецького району визволились від фашистів 29 березня 1944 року. Радянським військам вдалося затиснути гітлерівців в кільце між двома містами - Проскурівом (Хмельницьким) та Кам’янець – Подільським. Кільце навколо ворога безжалісно звужувалося.
З 23 березня точилися бої за звільнення Ярмолинеччини та Дунаєвецького району. 25 березня 1944 року було звільнено м.Проскурів та м.Городок.
26 березня м.Кам’янець – Подільський. В Солобківцях на той час була сконцентрована велика кількість німецьких військ в основному танкових та моторизованих частин. Кожна селянська хата була заселена непроханими гостями. Спробу звільнити Солобківці було здійснено з 24 по 26 березня 1944 року. Військові підрозділи 15 піхотного полку 147 стрілецької дивізії першої гвардійської армії, здійснивши перехід з району с.Соснівка через с.Савинці закріпився неподалік шосейної дороги в урочищі «Погоня». В вечері 26 березня, здійснивши 25 кілометровий перехід з району с.Ясенівки, на допомогу нашим підрозділам підійшли третя та п’ята артилерійні батареї другого артдивізіону 397 артполку 45-мм гармат. Артилеристи розташувалися в полі на північний захід від села в урочищі «Цигольня». Їх завдання полягало у тому, щоб відрізати шлях гітлерівцям, які втікали з - під Ярмолинець та Віньковець і пробивалися на південь до Кам’янця - Подільського на захід по Савинецькому шляху. На світанку 27 березня позиції наших військ було атаковані ворожими танками і бронемашинами, та двома взводами мотопіхоти. Одну за одною було відбито ворожі атаки. Горіло сім «тигрів» і «фердинандів», пять бронемашин, півсотні поранених фашистів кликали на допомогу. Але все ж таки ворогу вдалося вдертися на наші позиції. Тоді не вдалося втримати плацдарм і рештки наших підрозділів відступили в сторону с. Ясенівка. Слідом за ними по Савинецькому шляху ринули німецькі мотопіхотні та танкові частини, які були зупинені в районі сіл Ясенівка, Соснівка. Ветеран війни, житель села Солобківці, нині покійний Іван Васильович Повар розповідав, що 27 березня 1944 року німці погнали селян для того, щоб ті закопали тіла убитих. На полі недавнього бою було чути стогін поранених, яких добивали фашисти. Серед наших односельчан траплялися вандали, які з поранених бійців скидали чоботи, обкрадаючи Загиблим рили ями там, де вони лежали, тому після війни важко було орати поля, так як вони густо були покриті могилами. В другій половині дня 27 березня 1944 року, після звільнення Ярмолинець, перша батарея важких танко-самохідних установок 374 гвардійського танкового полку третьої танкової армії під командуванням капітана Крюковського Петра Павловича та 47 рота третього батальйону 465 стрілецького полку 167 стрілецької дивізії першої гвардійської армії по шосейній дорозі увійшли в село. Наступ був настільки навальний, що фашисти не встигали опам’ятатися, кидали техніку та зброю, утікаючи. Тоді вдалося захопити 11 ворожих 88-мм гармат та несправний танк «Тигр». Зі слів свідка воєнних часів,солобківчанки Прокопишиної Лідії Сергіївни:
«Наші вступили в село на світанку 28 березня 1944 року зі сторони Савинець та Зінькова під гучні вигуки «Ура ! » та співаючи врочистих пісень. В моїй хаті спали двоє німців. Я обережно розбудила їх, сповіщаючи про прихід радянських солдатів. Вони зірвалися, вискочили на подвір’я, сперечаючись, хто ж швидше вилізе на коня. З тієї невдалої метушні в них нічого не вийшло, здавалося, що німці готові були вбити один одного. Нарешті таки їм вдалося забратися на коня і вони подалися геть. Згодом я бачила того коня, який тинявся сам по собі. Певно тих німців було вбито, або ж вони потрапили до полону. На світанку 28 березня 1944 року зі сторони Зінькова в моє рідне село вступили підрозділи 1077 стрілецького полку 316 стрілецької дивізії та підрозділи 141 стрілецької дивізії 52 – го стрілецького корпусу 18 – ї армії. Для себе тоді я усвідомила, що війна в моєму рідному селі нарешті закінчилась, прийшло довгоочікуване звільнення!».
29 березня 1944 року Солобковецький район було звільнено від фашистів. Рештки німецьких військ відступали в напрямку до с.Тинної Дунаєвецького району.
29 березня 1944 року було оголошено оперативне зведення радянського інформбюро про визволення районних центрів Солобковець і Нової Ушиці. Під час звільнення Солобковець загинуло 114 воїнів – визволителів. Біля середньої школи знаходиться Братська могила, в якій спочиває 190 бійців, що полягли під час Другої Світової Війни. Там знаходяться й останки солдатів, які звільняли село та весь Солобковецький район. Серед загиблих є четверо партизанів, які загинули під час бою з карателями в 1943 році.
В 1955 році останки воїнів - визволителів було перенесено з місцевого кладовища та урочисто захоронено до Братської могили.
Щороку біля Братської могили в с.Солобківцях проходить урочисте вшанування та покладання вінків та квітів, шикується почесна варта, звучать тематичні пісні.
Жителі Солобковецької об’єднаної територіальної громади свято бережуть та шанують світлу пам'ять про воїнів, які віддали своє життя за свободу та мирне небо над головою для прийдешніх поколінь.