НАРИСИ ІСТОРІЇ СОЛОБКОВЕЦЬ - ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА.

НАРИСИ ІСТОРІЇ СОЛОБКОВЕЦЬ. РОЗДІЛ 1. ДАВНЯ ІСТОРІЯ КРАЮ. ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА.

В кінці V – на початку ІV тис. до н.е. племена, що населяли наш край, як і інші території України, почали використовувати мідь для виготовлення різних виробів. Проте мідь занадто м’який метал, тому і надалі широко продовжували застосовувати знаряддя праці з кременю (серпи, ножі, скребки, сокири,тесла, зубила, долото, тощо). Технологія їх виготовлення значно вдосконалюється, повсемісно застосовується шліфування, випилювання та свердління. Саме тому добу міді називають ще мідно - кам’яним віком або енеолітом.
В межиріччі Південного Бугу і Дністра доба міді в першу чергу представлена всесвітньо відомою трипільською культурою, яка існувала в кінці V – ІІІ тис. до н.е.
Центр формування трипільської культури знаходився в межиріччі Дунаю і Дністра (сучасна територія Румунії). Із збільшенням населення трипільці поступово освоювали нові землі. Вони заселили Нижнє Подунав’я, Подністров’я, Побужжя та частково Середнє Подніпров’я. Матеріальна та духовна культура, етногенез трипільських племен на території Хмельниччини сформувалася в умовах складних взаємовідносин, що склалися між місцевими племенами буго – дністровської культури і переселенцями з Подунав’я (власне трипільцями), які мали розвинутий землеробсько – скотарський уклад.
Поселення трипільців густо вкрили територію Поділля. Науковці оцінюють ступінь залюднення краю в 7 – 10 чоловік на квадратний кілометр. Селища нараховували по декілька десятків жител і господарських споруд. Розміщувалися оселі, як правило кількома рядами або колами біля водоймищ. На поселені проживало кілька сотень жителів. З часом вони розросталися і мали більше тисячі різних споруд з багатотисячним населенням (протоміста).
Житла трипільських селищ були як наземними, так і напівземлянковими, траплялись двоповерхові будівлі. Дерев’яний каркас будинку обмащувався глиною, двоскатний дах якого перекривався соломою або очеретом. В такому помешканні жила велика патріархальна родина, що складалась з декількох сімей.
Суспільна організація трипільців базувалася на патріархально – родових відносинах. На чолі роду стояв старійшина, який керував життям общини.
Трипільська культура носила яскраво виражений землеробський характер. Вирощувалися декілька сортів пшениці, ячмінь, просо, жито, а також бобові, коноплі та інші культури.
Основним знаряддям обробітку землі була мотика з камінним або роговим робочим кінцем. Землю також могли розорювати за допомогою дерев’яного рала і парної упряжки волів. Для збирання врожаю використовували серп, який складався з кременевих вставок, що вкладалися у вигнуту дерев’яну або кістяну основу. 
Розвивалося при селищне скотарство. Розводили велику рогату худобу і свиней.
Високого рівня досягло виготовлення глиняного розписного посуду. 
На велику увагу заслуговує духовний світ трипільців, що формувався під впливом землеробського укладу життя. Культ врожайності, родючості землі в уявленнях трипільців набуває головного значення. Саме з цим культом пов’язують глиняні жіночі статуетки, які були символами родючості, господарського добробуту. Вони поклонялися землі-матері і сонцю-батькові, зафіксувавши їх у своїх малюнках на стінках ритуальних посудин, які не використовувалися в господарстві. Трипільці створювали маленькі глиняні макети своїх будинків, ретельно відтворюючи в них оздоблення з реального житла та розташовували там фігурки жінок, чоловіків і тварин. Але це були не іграшки. У цих фігурках вони закодували інформацію про себе, про уклад свого життя.
З землеробським характером ведення господарства, і розумінням світу трипільцями, пов’язані символічні знаки на посуді. Це головним чином зображення сонця у вигляді кола або кількох концентричних кіл, часто з хрестом або свастикою посередині, місяця, рослин, людей та тварин. Досить поширеним був спіралеподібний мотив в розписах. Вчені вважають що в цих зображеннях зашефровані легенди і міфи носіїв трипільської культури. 
В другій половині 50 –х років ХХ століття, на південно – західній околиці Солобковець під час проведення польових робіт, школярами на березі ставка Мульків, в тому місці де в нього впадає струмок Студня ( ліва притока річки Студениці), знайдено кам’яні знаряддя праці. Вчителем - краєзнавцем Тобухом Назаром Миколайовичем разом з членами історико- краєзнавчого гуртка було здійснено пошуково – дослідницьку експедицію на місце знахідки. Знайдені дослідниками кам’яні знаряддя праці (сокири,зубила, молотки), рештки кераміки, предметів побуту ( глиняні статуетки жінки, тварин, прясла) були переданні, для дослідження, співробітникам Кам’янець – Подільського державного історичного музею та на кафедру археології Кам’янець – Подільського педагогічного інституту. Науковцями встановлено що знайдені артефакти належать носіям трипільської культури, датовані ІІІ тис. до н.е. Солобківці внесено до археологічної карти Хмельниччини, як місцезнаходження трипільського поселення. 
Звістка про те, що на околицях села виявлено давнє землеробське поселення надихнуло солобківчан, а особливо молодь, до подальших пошуків та відповідального ставлення до знайдених предметів старовини. 
Членами учнівської виробничої бригади було знайдено рештки трипільських поселень в урочищі «Погоння», біля ставка ім. Будьонного та в урочищі « Цигольня». В кінці 80 – х років, на північний схід від села в урочищі «Чагарники», колгоспники натрапили на кам’яну мотику, кремінне долото та залишки кераміки. Це стало підтвердженням того що жителі давнього поселення займалися мотичним землеробством. В 2011 році біля «Жидівського ставу» знайдено рештки кулястого горщика з наліпною опуклиною з круглим отвором, що притаманно для трипільського глиняного посуду. Цікавим є той факт що рештки горщика знаходилися на пагорбі де знайдено кремінну сокиру та гостроконечник доби неоліту. 
Аналізуючи географію знахідок трипільського часу бачимо що давніх поселень в нашій місцевості було декілька. Характерною ознакою яких було те, що вони розташовувалися біля водоймищ. Найбільше їх виявлено на захід від села в басейні струмків що протікають між ставками ім. Будьонного та Мульків. За свідченням істориків трипільці через кожні 50-70 років повністю спалювали свої поселення, віруючи в те, що вогонь очищає і дає початок нового життя. Цим і пояснюється те, що залишки трипільських поселень знаходимо в різних частинах нашої місцевості. 
Нажаль не збереглося детального опису поселень та знайдених старожитностей. З часом більшість експонатів була втрачена , частина їх була вилучена з сільського краєзнавчого музею та поповнила фонди Хмельницького обласного краєзнавчого музею. На сьогоднішній час в шкільному історико – краєзнавчому музеї Солобковецького ЗЗСО знаходяться крем’яні сокири, тесло, зубило, фрагменти глиняних статуеток жінки та бика. 
Камінна мотика, кремінне долото, фрагменти кулястого горщика, інші речі трипільської доби, стали експонатами шкільного музею Солобковецького НРЦ.