Сьогодні День пам'яті жертв Голокосту
Сьогодні, 27 січня, у світі відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.
Україна на державному рівні вшановує жертв трагедії з 2012 року.
Генеральна асамблея ООН прийняла 1 листопада 2005 року Резолюцію № 60/7, у якій говориться, що «Голокост, який привів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, буде завжди слугувати всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…». Саме цей документ оголосив Днем пам’яті жертв Голокосту 27 січня.
На південно – східній околиці Солобковець знаходиться урочище «Широка долина», яке місцевим жителям більш відома під назвою Бурти. Без жалю та смутку важко згадувати чи перебувати в цій місцині. Саме там, більш ніж 76 років тому в 1942 році, відбулися масові вбивства євреїв німецькими окупантами.
Напад Німеччини на СРСР не на жарт перелякав єврейську громаду Солобковець, яка перед війною налічувала 802 особи. Швидке просування німецьких військ не дало змоги евакуюватися більшій частині євреїв села.
«Вай - вай, ой біда, біда, шьо з нами буде?» - промовляли вони, коли німецька військова колона, 9 липня 1941 року, вступила в Солобківці.
Окупувавши село нацисти створили нестерпний режим перебування для євреїв. Всім було наказано нашити на одяг жовту шестиконечну «зірку Давида», для того щоб відрізняти їх від інших жителів. Центральну частину Солобковець «місто», де проживали в основному тільки євреї, було перетворено в гетто. Євреїв залучали до виконання різних повинностей. Вони без особливого розпорядження не могли покинути межі містечка. За непослух - смерть на місці. Вбивали не лише дорослих, але й дітей. Постійно доводилося терпіти знущання, а то й грабунки зі сторони допоміжної поліції (шуцманів). З перших днів окупації гітлерівці вирішили на 194 єврейські сім'ї Солобковець, 8 сімей з Проскурівки, 26 сімей зі станції Дунаївці і 2 сім'ї з Тарасівки накласти грошову контрибуцію. Витребувавши півмільйона карбованців окупанти зажадали ще викуп в 100 золотих п'ятірок. Коли ж єврейська верхівка не змогла набрати з усіх мешканців містечка стільки золота, нацисти конфіскували коштовності.
Серед євреїв розпочався голод. В обмін на продукти йшли цінні речі, які вдавалось пронести за межі містечка. Не одна єврейська сім’я оплакувала своїх діточок, які не повернувся додому з продуктами. Односельчан просили лише про одне - похоронити вбитих на сільському кладовищі.
Та найстрашніше випробування випало на долю євреїв села в останній місяць літа 1942 року.
Над вечір, 3 серпня 1942 року, до Солобковець прибуло п'ять німецьких вояків в чорній есесівській формі і поселилися в клубі, вели себе тихо, непримітно.
Біля четвертої години ранку 4 серпня 1942 року замісник Дунаєвецьюго гебітскомісара разом з поліцаями, в кількості 200 чоловік, оточили
містечко. Шуцманери заходили до єврейських будинків і наказували усім мешканцям
зібратись біля будинку військкомату. Метою зібрання є переселення до Палестини. Мало хто вірив нацистам і все ж таки іскра надії була. Люди брали з собою тільки найцінніше: коштовності, гроші. Зачувши шум облави євреї почали ховатися де тільки можна, багатьом вдалося прорватися через поліцейський кордон. Якщо хтось чинив опір чи вдавався до втечі - на нього чекала смерть.
Зігнавши всіх мешканців містечка на майдан біля військкомату та вишикувавши їх у колону, під конвоєм поліцаїв, повели «дорогою смерті» до викопаної могили. Євреї вели себе спокійно, ніхто не плакав, не намагався втекти. В колоні смертників йшли батьки, діти, жінки, старики, матері несли немовлят на руках. Наймолодшому серед приречених Вольфбейну Володі було лише декілька місяців. На смерть відправлялося понад 130 дітей.
По прибутті на місце страти євреям у грубій формі було наказано сісти усім на землю та здати цінні речі, в противному випадку їх роздягнуть до гола, та обшукають. Приречені віддали усе цінне що у них було.
Перед очима розкривалась жахлива картина. Посеред широкої долини була викопана довга та широка яма, а навколо, на горбах, були обладнані «кулеметні гнізда» на випадок спроби втечі.
Німець наказав заходити до ями. Поліцаї вибирали з натовпу до 10 чоловік і поштовхами підганяли до могили та наказували сходити по земляних східцях донизу і лягати лицем до землі. Через яму, поперек, була прокладена широка та довга дерев'яна кладка на якій стояв кат і з автомата поливав кулями людей. Далі приходила черга слідкуючої десятки, і цей жах знову і знову повторювався після кожної автоматної черги. Бідолахи від нелюдського страху почали кричати немов тварини. Страта людей була настільки огидною, що німці вирішили швидше закінчити свою «чорну справу». Тепер жертви не заходили до ями а ставали спиною до ката на краю могили. Багато хто падав до ями поранений, або ж живий. Того кровавого серпневого ранку окупантами було вбито більше шести сотень наших односельчан.
«Живі заздрили мертвим» - це про тих кому вдалося в дні облави сховатися від страшної загибелі. Люди переховувались по ярах, чагарниках, лісах, полях. Часто вони зверталися за допомогою до селян, а ті переборюючи страх надавали втікачам притулок, допомагали їжею. Але й було немало таких, хто під дією страху, чи то хотіли вислужитися перед окупантами, доносили в поліцію на втікачів та на тих хто їх переховував. Так, по доносу, в 1943 році за переховування єврейської сім’ї було заарештовано Арсеній Басалюка. Допит селянина проводив сам шеф жандармерії Курт Цімерман. Дізнання проходило спокійно, без насильства. Шеф жандармерії з'ясував причини що спонукали чоловіка переховувати євреїв, а потім відпустив його додому. Коли Арсеній йшов дорогою, Цімерман, який спостерігав за чоловіком, вихопив пістолета і вистрелив. Тіло вбитого не забирали до самого вечора, щоб люди дивилися і усвідомили яка кара буде чекати на переховувачів євреїв.
Стративши Солобковецьких євреїв окупанти на цьому не зупинилися. Ще десять днів тривало «полювання» на втікачів не тільки у Солобківцях, але й по селах району. За цей час було спіймано 180 чоловік, яких ув'язнили у підвалі райвійськкомату. Людей утримували без води та їжі, вони не мали змоги ні лягти ні сісти. Свої потреби справляли на місці. Свідок тих подій, нині покійна Галущинська Тамара Яківна, розповідала, що ув’язнені знемагаючи від спраги в один голос просили шуцмана Кисіля, який сидів на кам'яному паркані навпроти в’язниці: « Володьки, Володьки дай водички». У відповідь по віконцях підвалу лунала автоматна черга.
14 серпня 1942 року було вирішено стратити євреїв, які знаходилися в підвалі військкомату. Коли людей почали виводити на вулицю, багато серед них було
мертвих, та таких які не могли йти. Десь біля полудня колону смертників повели на страту. Тих хто не міг іти та померлих погрузили на підводи. Попереду колони та по сторонах йшли поліцаї з вівчарками, але люди були настільки ослаблені що про втечу чи непокору не могло бути й мови.
Невільними свідками страти стали підлітки що пасли худобу, і почувши постріли прибігли подивитись на жахливе видовище.
Євреїв посадили неподалік від ями згуртувавши до купи, мертвих та немічних повкидати до могили. Після чого кат в чорнім кашкеті, певно есесівець, зручно всівшись на стілець ,стріляв з автомата в спину людей підведених до краю могили. Як тільки почалася стрілянина, діти та жінки почали голосно плакати. На що поліцаї пригрозили їм щоб «не вили» а то живцем будуть кидати до ями. І для того щоб продемонструвати серйозність своїх намірів почали віддирати малих дітей від матерів та тягти їх до ями. Жінки падали на коліна, хапаючись за чоботи катів та благали їх цього не робити, обіцяючи що вони не почують жодного звуку. Най холоднокровніше серед того «пекла» поводився кат. Він просто виконував свою повсякденну роботу. Коли настав час обіду, він вирішив зробити перерву у своїй «чорній справі». Смачно пообідавши смаженою куркою, випив келих вина, і знову як ні в чому не бувало почав вбивати.
Коли підлітки прийшли на місце страти, то побачили страшне видовище. Земля рухалася на могилі, а через неї проступали з булькотінням калюжі крові.
«Єврейське питання» в Солобковецькому районі було майже вирішено. Але розстріли на цьому не припинилися. Надалі проводилися облави та пошуки втікачів. Нещасних тепер в індивідуальному порядку страчували у підвалах жандармерії та допоміжної поліції, а потім везли трупи в в Бурти - долину смерті. Так появилась там третя могила, яку викопали про запас, і по мірі надходження жертв вона заповнювалася.
27 березня 1944 року Солобківці було звільнено від німецько - фашистських окупантів. 21 червня 1944 року Солобковецькою районною комісією було складено акт: «Про встановленню злодіянь німецько - фашистських окупантів». Згідно акту нацистами було розстріляно 661 єврей з 194 сімей в Солобківцях. Також були вбиті члени 8 родин в с. Проскурівка, 26 родин з станції Дунаївці, 2 родини з Тарасівни. Загальна кількість загиблих євреїв Солобковець та Солобковецького району за період окупації 787 осіб. За уточненими даними 799 осіб. З них, згідно акту, 180 євреїв було знищено 14 серпня 1942 року.
Згідно матеріалів надзвичайної державної комісії, яка працювала з 10 травня по 21 липня 1944 року в Кам'янець - Подільській області, в Солобковецькому районі розстріляно окупантами 1500 євреїв. На пам’ятному знаку, встановленому в 1989 році в Буртах, зазначено цифру 2000 осіб.
Важко тепер сказати скільки євреїв загинуло в період окупації в самих Солобківцях та Солобковецькому районі, адже ексгумацію тіл проведено не було.
Вчитель історії, вихователь Солобковецького НРЦ
Тимощук Олександр Михайловичм
